Про право, справедливість і волю народу. Думка експерта про розпуск парламенту

31 травня 2019 - Admin

Стара влада все ще чіпляється усіма можливими пазурами за усі можливі шпарини, і остання з них – це спроба визнати антиконституційним Указ Президента України...

Підставою для написання статті стала спроба окремих народних депутатів провести так звану «конституційну контрреволюцію», тобто відмінити дострокові парламентські вибори через визнання неконституційним Указу Президента про розпуск парламенту. Але вони забули про головне – в указі прописані не лише законні юридичні дії Президента, але й реалізоване право справедливості, помножене на волю народу! З цієї точки зору Указ є юридично досконалим документом, на рівні Elegantia iuris як казали древні римляни.

Істина і справедливість понад усе,
бо тільки від них залежить велич націй
- Еміль Золя

Вибори 2019 року однозначно показали, що Українське суспільство як ніколи гостро відчуває потребу у новій еліті, у лідерах нового типу. І найголовніше в цій ситуації те, що гострота потреби була прямо пропорційна безальтернативності вибору – або політики, які вже грабували народ десятки років, або майже повна невідомість. Українці довели, що вони вже готові до найрадикальніших змін, а от стара влада все ще чіпляється усіма можливими пазурами за усі можливі шпарини, і остання з них – це спроба визнати антиконституційним Указ Президента України Володимира Зеленського «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» 21 травня 2019 року №303/2019.

Acta non verba, або Справи – не слова!
Політичний досвід, як кажуть, не прогуляєш, і блискавичність, з якою влада олігархів почала свій контрнаступ, навіть вражає: таку б енергію та в мирне русло. Відразу декілька позовів до Верховного Суду, подання 62 народних депутатів України до Конституційного Суду України, - все це лише протягом 1 дня. Потім, звичайно ж, відмова у ВС, бо не його це компетенція, але КС 29 травня 2019 року відкрив провадження, а на 4 червня призначив початок розгляду. Водночас, в мережі Інтернет з’явились заклики від колишніх суддів КСУ (Віктор Шишкін, Микола Козюбра та інші), мовляв, Указ виданий Президентом з перевищенням своїх конституційних повноважень.

Спробуємо розібратись в цих нюансах більш детально.

Головні факти і правові аргументи щодо конституційності Указу Президента України є наступними.

Перше. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 106 Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, у випадках, передбачених частиною другою статті 90 Конституції, якщо: 1) протягом одного місяця ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; 2) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад КМУ; 3) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись. Лише у конституційно визначених випадках недієздатності законодавчого органу Президент має право припиняти повноваження Парламенту.

І тут важливе зауваження: так, Президент очевидно, що прийняв рішення про розпуск парламенту як з юридичних, так і політичних мотивів, головний з яких - надзвичайно низький рівень довіри населення до ВР (усього 4%). Водночас, мотиви рішення Президента не мають нікого турбувати, бо конституція в цьому питанні Указом аж ніяк не порушена – там чітко вказана підстава – не сформована коаліція, а отже в плані обгрунтування цей нормативно-правовий акт Президента цілком законний. При цьому наголошуємо, що дострокове припинення повноважень Парламенту є правом (!), а не обов’язком Президента, а зазначення про те, що «коаліція не сформована протягом одного місяця» лише вказує на початок перебігу строку такого права, але аж ніяк не часові рамки його застосування. Іншими словами, за умови наявності бажання Президента і відсутності коаліції в парламенті, яку парламент не може створити більше 30 днів, то Указ про розпуск може як з’явитись, так і не з’явитись. За часів Петра Порошенка так не сталося, а от Володимир Зеленський рубанув цей гордіїв вузол з плеча. Таким чином очевидно, що в КСУ будуть аналізувати лише один аспект – коли і в який спосіб була (не була) припинена коаліція в парламенті.

Друге. Очевидно, що головний документом, який буде досліджувати КСУ стане так звана Угода про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», підписана 27.11.2014 (доступ тут https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001001-15 ). Цей єдиний документ, який чітко прописує як Дію Коаліційної угоди, так і Умови її припинення. Щодо дії, то все просто - Коаліційна угода набуває чинності з дня підписання її учасниками та діє до моменту припинення Коаліції. А от підстави припинення наступні: у разі припинення повноважень Верховної Ради України восьмого скликання (не підходить), зменшення чисельного складу Коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України (позиція Президента), прийняття Коаліцією рішення про припинення своєї діяльності (позиція народних депутатів).

І от тут є один нюанс, важливий як для суддів КСУ, так і для всіх громадян. Для того, аби настало право Президента розпустити парламент за умови зменшення чисельності депутатів коаліції, достатньо фактичних дій, які не залежать від керівних органів коаліції (якими відповідно до пункту 3 Угоди є загальні збори Коаліції та Рада Коаліції). А от якщо пристати на думку парламентарів щодо часу розпуску парламенту, то вже потрібні юридично значущі дії самих коаліціянтів – проведення Загальних зборів Коаліції, які відповідно до п.3.2.5. Угоди і мають виключне право прийняти рішення про припинення коаліції. При цьому Загальні збори є правомочними, якщо в них беруть участь не менше двох третин народних депутатів, що входять до Коаліції та більшість народних депутатів України від складу кожної фракції, що сформувала Коаліцію. Поки що риторичне питання – а хто і коли проводив такі збори і яким документом вони оформлені, чиї підписи на ньому стоять. Цей аспект надзвичайно важливий для вивчення КСУ.

Ad absurdum – Від супротивного
Про участь позафракційних депутатів в Коаліції слід поговорити окремо. Коаліція "Європейська Україна" була створена 2 грудня 2014-го року. До її складу увійшли фракції "Блоку Петра Порошенка", "Народного фронту", "Батьківщини", "Самопомочі", "Радикальної партії Олега Ляшка". Кількісний склад коаліції склав 302 народних депутати, що є сумою кількісних складів депутатів кожної фракції. У вересні 2015-го року з коаліції вийшла фракція "Радикальної партії", а у лютому – "Батьківщина" та "Самопоміч". Остання оголосила про свій вихід 19-го лютого 2016 року.

А тепер повертаємось в квітень 2016 року і читаємо повідомлення з брифінгу спікера Андрія Парубія наступне: «За тими документами, які мені подав апарат, на момент нашого голосування (за зміну уряду, - ред.) було 237 членів коаліції. Але в зв'язку з тим, що сім депутатів склали повноваження відразу після обрання в уряд, зараз 230 членів коаліції. Коаліція «Європейська Україна» продовжує існувати. Під коаліційною угодою весь час було більше 226 підписів, в тому числі і позафракційних депутатів».

Однак згідно з 83-ою статтею Конституції України, "У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України". Якщо глянути на склад підписантів, то також є лише лідери фракцій.

Жодне індивідуальне членство чи входження депутатських груп у коаліцію не передбачено. І не передбачено воно навіть на рівні Угоди про коаліцію. Так, рішення загальних зборів Коаліції формалізуються (п 3.2.9 Угоди) у вигляді протоколів засідань загальних зборів, які підписуються головами депутатських фракцій, що сформували Коаліцію або уповноваженими представниками цих фракцій (питання – хто підписуватиме протокол від імені позафракційних?). В свою чергу Рішення Ради Коаліції (п 3.3.3 Угоди) приймаються консенсусом всіх фракцій, що сформували Коаліцію, причому кожна депутатська фракція під час голосування має один голос. Питання – скільки голосів і чи має взагалі будь-яка група позафракційних?

Далі. Станом на 19 лютого 2016-го року (дату оголошення про вихід з коаліції "Європейська Україна" фракції "Самопоміч"), кількісний склад фракцій, які в ній залишалися, мав би складати не менше 226 народних депутатів. Тут слід звернути увагу на той факт, що не всі депутати у фракції можуть бути згодні з її рішеннями. Але, якщо рішення фракції є, то воно вважається прийнятим. Так само, як і рішення будь-якого колегіального органу. Зайшовши на офіційний сайт Верховної Ради України, на вкладки фракцій БПП та Народного фронту та прослідкувавши динаміку переходів депутатів кожної з них, можна легко порахувати, що станом на 19 лютого 2016 року до складу БПП входило 134 народних депутати, а Народного фронту – 81.

134+81=215!!!

Отже, юридично доконаним є факт відсутності існування коаліції "Європейська Україна", починаючи з 19-го лютого 2016 року. Спікер Парубій мав би тоді оголосити про припинення її існування, а Верховна Рада України мала б створити нову, або піти на перевибори. Інформація про входження лише 215-ти народних депутатів до складу коаліції "Європейська Україна" є відкритою, і юристи, які будуть представляти інтереси президента Зеленського у справі про оскарження його указу про розпуск парламенту, можуть легко довести це у суді.

Так що слова А.Парубія про те, що коаліція існує, є такими, що потребують ретельної перевірки. Особливо, враховуючи те, що у 2019 році А.Парубій вибрав зовсім іншу тактику – мовляв, і я не, і моя хата скраю. Це підтверджує розкриття стенограми консультацій В.Зеленського з лідерами фракцій щодо розпуску парламенту.

Вважаємо за доцільне процитувати діалог В.Зеленського та А.Парубія повністю:

Володимир Зеленський: І тоді на наші зустрічі, на нашому першому знайомстві, ми з Вами розмовляли в цілому про роботу парламенту, ми казали як це важливо. Я Вас запитався: "А як же з приводу того, що два роки не існує коаліції?". На що Ви мені сказали: – "А парламенту, в принципі, і в Європі і є багато країн, де немає коаліції і парламент без цієї коаліції працює нормально". Це була Ваша репліка, це була Ваша цитата. Тобто я не до того, що Ви зараз змінюєте позицію, що люди вийшли з коаліції, а фактично вони вийшли з того, що не було. Ви самі є Голова Верховної Ради і це засвідчили на нашому першому знайомстві. Ось, що я хотів Вам сказати з приводу коаліції.

Андрій Парубій: Я говорю Вам з приводу того, що я Голова Верховної Ради України не спікер, а Голова Верховної Ради України, я не слідкую за тим як створюється коаліція, як розпадається коаліція – це не є мої повноваження. Мої повноваження полягають в тому, щоб працювала Верховна Рада України. Щоб працювала. Я хочу Вам наголосити, що після того як з трибуни Верховної Ради не Голова, а коаліція заявила (?) про свій розпуск, я закономірно це оголосив з трибуни. І ми ввійшли в процес конституційної тридцятиденного формування нової коаліції.

То ж коли вірити Парубію – коли він «перебрав» на себе повноваження доводити, що коаліція існує у 2016 році, чи коли він сказав у 2019 році, що не слідкує, як вона створюється? Саме через такий єзуїтський підхід і не люблять нинішній склад парламенту в народі. І тут ми підходимо до ще одного важливого моменту – обгрунтування законності Указу Президента з точки зору верховенства права та права справедливості.

Acu rem tetigisti – Голкою торкнувся суті
Всі ми знаємо про те, що потрібно неухильно дотримуватись букви закону, і це дійсно важливо.

Але не можна забувати, що з давніх-давен в теорії права ще розрізняють наявність духу справедливості, духу верховенства права і навіть права милосердя.
В Конституції є 102 стаття, де написано, що Президент України є в тому числі гарантом додержання Конституції України і далі увага – прав і свобод людини і громадянина. І якщо Верховна Рада системно, кожного сесійного дня приймає рішення, які порушують справедливість, права і свободи людей, порушує все, що можна порушити, корумпувала всю країну, в тому числі через прийняття лоббістських рішень, то хіба Президент як гарант одержання Конституції прав і свобод людини не може діяти абсолютно чітко в інтересах народу? Я певний, що може.

Більше того, якщо подивитися 106 статтю Конституції України, то законодавець написав "пункт 7 і пункт 8". Перше – Президент призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки встановлені цією Конституцією, а по-друге, припиняє повноваження. Так от припинення повноважень це як раз і є та частина, про яку Володимир Зеленський сказав під час інавгураційної промови. Це – його дія, яка виражає волю народу, право справедливості, а сам Указ – це вже юридичний аспект, який підлаштований під букву закону.

І це насправді історичний момент, коли ми вперше за роки незалежності побачили реальний приклад того, що зможемо побудувати сильну, демократичну та заможну державу, де носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Де справедливість і закон не протирічать один одному, а доповнюють.

Виняткові обставини породжують необхідність виняткових дій. Вищенаведені аргументи правового характеру є достатніми навіть на рівні КСУ, аби визнати Указ Президента про розпуск парламенту абсолютно законним і конституційним.

Крім того, сама логіка подій останнього часу, недієздатність парламенту, фактична політична криза в країні вимагають від всенародно обраного Президента саме таких юридично та політично виважених кроків, що уособлюють в собі і волю народу і право справедливості.

Іншими словами, рішення Президента Володимира Зеленського розпустити Верховну Раду України є абсолютно законним, бо відповідає Конституції, і справедливим, бо відповідає вимогам суспільства і волі народу!

Олексій Фазекош,